Серед істориків точиться дискусія стосовно дати заснування першої друкарні на українських землях. Якщо раніше впевнено називали дату 1573 рік, коли Іван Федоров почав книговидання у Львові, то тепер є свідчення про існування друкарні у тому ж Львові ще у 15 столітті. А от як починалося друкарство на Хмельниччині – про це далі у статті. А також дізнавайтеся про роботу Понінківської картонно-паперової фабрики. Далі на khmelnytskyi.one.
Перші друкарні
Перші друкарні на території сучасної Хмельниччини були розташовані при монастирях, які були важливими центрами культурного та духовного життя. Однією з найвідоміших стала друкарня у Дерманському монастирі, який тоді належав до Волинського воєводства, але мав значний вплив і на сусідні землі, включаючи Хмельниччину. Тут видавали богослужбові книги, що слугували не лише для релігійних потреб, але й сприяли розвитку української мови та писемності. У цих друкарнях використовувалися кириличні шрифти, а книги часто оздоблювалися гравюрами та орнаментами. Основними виданнями були Євангелія, Псалтирі та інші релігійні твори, які також містили передмови з історичними та освітніми відомостями.
Костянтинівська друкарня
Важливу роль у розвитку друкарства відігравала місцева шляхта, яка розуміла значення освіти та релігійної просвіти для зміцнення власного впливу. Одним з таких меценатів був князь Костянтин Острозький, який заснував Острозьку друкарню. Шляхта також сприяла розвитку друкарень у містах Кам’янець-Подільський та Старокостянтинів. Тут друкували полемічні твори, що відстоювали православ’я в умовах протистояння з католицькою та уніатською церквами. Ці видання стали важливою частиною духовної боротьби та культурного самовизначення регіону.
Перша згадка про існування друкарні на теренах Хмельниччини датується 1588 роком та повʼязана з іменем великого поборника православʼя, української освіти та культури князя Василя-Костянтина Острозького. За ініціативи славного князя наприкінці 16 століття було засновано ряд друкарень, серед яких одна у місті Костянтинові (нині – Старокостянтинів).
Науковець Іван Огієнко, дослідивши історію Костянтинівської друкарні, прийшов до висновку, що її заснував відомий друкар Іван Федоров за дорученням князя Острозького. Допомагав Івану його учень Гриня Іванович. Іван Федоров постійно вивчав і широко використовував у своїй творчості традиції місцевого образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва. Створені першодрукарем та його помічниками у Львові й Острозі численні книжкові прикраси — заставки, кінцівки, художні ініціали, фігурні гравюри перекликаються з оздобами тогочасних українських рукописних книг, узорами прикладного мистецтва, архітектурного декору, памʼяток живопису. Більшість текстів, видрукуваних Іваном Федоровим, подані у редакціях, спільних для російської, білоруської та української рукописної книги. Друкарня була власністю Федорова і після його смерті за борги перейшла до рук українських друкарів Сенька Корунки та його пасинка Сачка Сеньковича Сідляра. Але й князь Острозький мав матеріальні претензії до Федорова, а тому забрав собі цю друкарню.
У лютому 1588 року до Львова приїжджав відомий віленський друкар Кузьма Мамонич. Друкарі Корунка та Сідляр продали йому своє право на Костянтинівську друкарню, про що вони склали акт. Більше відомостей про Костянтинівську друкарню немає. Чи віддав князь Острозький її Кузьмі Мамоничу, не відомо. Не збереглося також і жодних видань цієї друкарні.
Друкарня у Панівцях
Її було закладено у селі Панівці, що за 6 кілометрів на південь від Камʼянця-Подільського. Село у другій половині 16 століття перейшло у володіння камʼянецького старости Яна Потоцького. Він збудував на скелі над Смотричем замок, який одразу став відомим на все Поділля, але не завдяки військовим подіям, а завдяки тому, що тут влаштували свій релігійно-освітній осередок представники однієї з протестантських течій – кальвіністи.
Наприкінці 16 століття кальвіністи, як й інші протестантські громади, потрапили під тиск з боку католицької церкви, що змусило їх шукати притулок у віддалених подільських селах польських магнатів, які були захоплені ідеями реформації. Одним з прихильників протестантизму був пан Ян Потоцький – він й запросив кальвіністів до свого маєтку. У Панівецькому замку у 1595 році кальвіністи заснували навчальний заклад – колегіум, який поміж собою називали академією. Керівником закладу став Ян Зигрович, магістр філософії Краківського університету. У 1601 році для потреб кальвіністів та академії Зигрович заснував у Панівцях друкарню. Управителем запросили друкаря з Вільно Вавжинця Малаховича. Йому дали велику заробітну плату – 4 тисячі злотих на рік. Скільки було видрукувано книг у Панівцях сказати важко. Відомо лише сім видань у період з 1608 року по 1611 рік: 2 книги латиною та 5 польською мовою, більшість з них – твори самого Яна Зигровича. Крім однієї, всі книги релігійного полемічного змісту. Серед них виділяється «Рароромре» – чи не найгостріший проти папський памфлет з виданих у Речі Посполитій. Цей трактат став не лише останнім панівецьким виданням, але й останнім протестантським твором, надрукованим в Україні у 17 столітті. Коли у квітні 1611 року помер Ян Потоцький, його родичі-католики майже одразу наказали вдові Яна вигнати протестантів з Панівців. За цю справу взялися камʼянецькі єзуїти: вони розігнали колегіум, закрили друкарню та доручили своїм монахам прилюдно спалити всі панівецькі видання на центральному майдані Камʼянця. Через це до наших днів так мало дійшло книг Панівецької друкарні.
Перші друкарні на Хмельниччині стали важливими осередками культури та освіти. Вони не лише забезпечували релігійні потреби населення, але й сприяли поширенню грамотності та збереженню української мови в складних історичних умовах. Їх діяльність заклала підґрунтя для подальшого розвитку видавничої справи у регіоні та стала частиною історичної спадщини України.
Нові друкарні
Після закриття Костянтинівської та Панівецької друкарень на території Хмельниччини тривалий час не було жодної друкарні. Лише наприкінці 18 століття вони почали зʼявлятись. У 1780 році вже працювала хасидська друкарня у Меджибожі, у 1788 році – у Полонному заклав єврейську друкарню Шмуль Беркович, у 1790 році – у Славуті з дозволу її власника князя Сангушка відкрив друкарню Мошко Пинхасович, у 1792 році почала працювати друкарня графа Сцібор-Мархоцького у Міньківцях, у 1798 році була заснована друкарня Губернського Правління у Камʼянці-Подільському.
У 18 столітті друкарні на Хмельниччині зазнали впливу політичних та релігійних змін, зокрема після приєднання Правобережної України до Російської імперії. Деякі друкарні припинили своє існування, інші змушені були підлаштовуватися під нові реалії. Попри це, продовжувалася традиція видавництва релігійних та освітніх книг. Значну роль відіграли уніатські друкарні, які видавали книги українською та церковнослов’янською мовами. Вони сприяли збереженню місцевих традицій та розвитку освіти серед українців. І хоч Хмельниччина не була центральним осередком книгодрукування, на теренах області історично зафіксоване існування різних друкарень.
Також дізнавайтеся як розвивається рибне господарство на Хмельниччині.
Джерела:
- Єсюнін С. М. “Хмельниччина: минуле, що дивує”;
- https://k-p.net.ua/istoriya_kamyantca/istoriya/1488-persh-drukarn-na-podll.html
- https://ponomar.net/files/zapasko1.pdf