Фосфорити є важливою корисною копалиною, яку використовують у виробництві мінеральних добрив, що сприяють підвищенню родючості ґрунтів. Хмельниччина, з її багатими природними ресурсами, також володіє покладами фосфоритів, які мають історичне значення для розвитку аграрного сектору та промисловості регіону. У цій статті розглянемо історію видобутку фосфоритів на Хмельниччині. Також дізнавайтеся як у Проскурові з’явилася цегла. Далі на khmelnytskyi.one.
Історичні передумови
У другій половині 19 століття значно зріс попит землеробів на різноманітні мінеральні добрива. Поділля стало найбільшим видобувачем фосфоритів та виробником фосфатних добрив. Загалом на той час у Російській імперії поклади фосфоритів були відомі у пʼяти губерніях: Костромській, Вʼятській, Рязанській, Курській та Подільській. Але промисловий видобуток здійснювався лише у Костромській та Подільській губерніях.
Подільські фосфорити за основними показниками якості були найкращими. У них містилося у середньому 34,3% фосфорної кислоти, у вʼятських її було до 28%, у костромських – 26,1%. Фосфорити Хмельниччини відносяться до осадових корисних копалин і містять значні концентрації фосфору, необхідного для виробництва фосфатних добрив. Вони залягають переважно у формі конкрецій та пластів, які утворилися внаслідок накопичення органічних залишків у давніх морських басейнах. Найбільші поклади розташовані у південній та центральній частинах області, зокрема в околицях Кам’янця-Подільського та Дунаєвець. Середній вміст фосфору у місцевих фосфоритах становить близько 10-20%, що є достатнім для економічно доцільного видобутку. Крім фосфору, ці родовища також містять кальцій та інші мінерали, що робить їх корисними для аграрної галузі.
За кількістю видобутої сировини перше місце займало Поділля – 905 507 пудів у 1910 році. Видобували фосфорити у басейні Дністра та його приток – Ушиці, Калюса та інших річок, що територіально відповідало південним районам Проскурівського та Летичівського повітів. Особливу увагу фосфоритам приділяли місцеві аграрії, які прагнули підвищити врожайність зернових культур. Видобуток здійснювався переважно відкритим способом, а видобуті фосфорити відправляли на переробні підприємства для виробництва фосфорних добрив.
Початок видобутку
Започаткував промислову розробку фосфоритових покладів граф Путятін. Восени 1881 року він у своєму маєтку біля села Глібів (Новоушиччина) видобув перші 2 тисячі пудів мінералів та реалізував їх по 2 копійки за пуд польському купцю Їжакевичу. У період з 1882 року по 1883 рік ще дві партії фосфоритів (по 50 тисяч пудів кожна), але вже по 3 копійки за пуд, закупив представник австрійської фірми пан Рауде. У період з 1883 року по 1885 рік граф Путятін надав право на добування 250 тисяч пудів фосфоритів (по 4 копійки за пуд) австрійському підданому Карлу Буберу.
Підприємства з видобутку
Подільські поміщики, на землях яких було знайдено фосфорити (села Куча, Хребтіїв, Джуржівка, Струга, Борбухи, Вербка-Мурована, Крутиброди та інші), почали продавати права на видобуток цього мінералу. Тож вийшло, що експлуатація фосфоритних покладів велася не власниками надр, а підприємцями-орендарями, які виплачували землевласникам по 5-10 копійок за пуд видобутої сировини і надалі вже розпоряджалися нею на свій розсуд.
Спочатку таких орендарів було багато та ще й змінювалися вони кожних 2-3 роки. Але до 1910 року визначилося 8 підприємців у руках яких зосереджувалася майже вся фосфоритна промисловість Поділля.
«Ловичське товариство» – це копальні сіл Джуржівка та Глібів Ушицького повіту, на яких 132 робітники видобували понад 300 тисяч пудів на рік. Видобуток купця Гальперіна – 4 копальні (Крутиброди, Ковалівка Летичівського, Корначівка Ушицького та Теклівка Могилівського повітів), де 71 робітник видобував з копалень близько 130 тисяч пудів на рік. «Подільське промислове акціонерне товариство» мало у розпорядженні 5 копалень (по дві у селах Борбухи Проскурівського та Крутиброди, одна – у Вербівці-Мурованій Летичівського повіту). Тут 61 співробітник видобував понад 80 тисяч пудів на рік. «Анонімне товариство експлуатації та пошуків» мало З копальні, де 49 робітників видобувало 53 тисяч пудів на рік. Купці Браїловського та Данціна мали 2 копальні (Черкасівка та Морозове Ушицького повіту), де 25 робітників видобували близько 40 тисяч пудів на рік. Земля купця Зелігмана – копальня у Вербці-Мурованій, де 12 робітників видобували 22 тисяч пудів на рік. Підприємство купця Грингольця – копальня у селі Куча Ушицького повіту, де 7 робітників видобували понад 14 тисяч пудів на рік. Підприємство купця Гренберга – копальня у тому ж селі Куча, де 9 робітників давали близько 3 тисяч пудів на рік.
Фосфорити стали важливим чинником підвищення врожайності на Поділлі. Місцеві аграрії активно використовували фосфатні добрива, виготовлені на основі місцевої сировини. Це сприяло розвитку землеробства і дозволяло значно збільшити врожаї зернових та технічних культур. Важливим етапом у розвитку галузі стало заснування агрохімічних лабораторій у Кам’янці-Подільському та Проскурові (нині Хмельницький). Їх спеціалісти займалися дослідженням властивостей фосфоритів та рекомендаціями щодо їх застосування в аграрному секторі.
Куди експортували сировину?
Як правило, підприємці реалізовували фосфорити по 16-18 копійок за пуд. Добута сировина вивозилася возами на залізничні станції Волочиська, Деражні та Проскурова або на дністровські пристані (Стара Ушиця). Далі до транзитних та переробних пунктів призначення – Одеса, Київ, Кенігсберг, Мемель, а звідти відправлялася до Австрії, Пруссії, Англії. Лише з 1911 року фосфорити почали переробляти на побудованих Подільським промисловим акціонерним товариством двох місцевих суперфосфатних заводах – у Вінниці та в Атаках.
З 1913 року українські та іноземні переробні заводи почали орієнтуватись на дешеву та якісну сировину з Алжиру та Норвегії. І за два роки подільська фосфоритна промисловість майже вдвічі зменшила обсяги видобування, а з початком Першої світової війни майже повністю зупинилася. У період з 1920-х років до 1930-х років подальше освоєння значних за площею, проте малопотужних, покладів подільських фосфоритів стало економічно невигідним. У другій половині 20 століття видобуток почав поступово скорочуватися. Це було пов’язано з кількома факторами: вичерпанням легкодоступних покладів, зростанням витрат на видобуток та перемиканням радянської промисловості на імпортні фосфорити з Казахстану та інших регіонів. До 1980-х років більшість шахт і кар’єрів на Хмельниччині були законсервовані або перепрофільовані. Залишилися лише поодинокі, що займалися видобутком для потреб місцевих аграріїв.
Фосфоритна галузь відіграла важливу роль у становленні промисловості Хмельниччини. Вона сприяла розвитку транспортної інфраструктури, зростанню зайнятості населення та підвищенню врожайності сільськогосподарських культур. Збережені архівні документи та промислові об’єкти, пов’язані з видобутком фосфоритів, є важливими історичними пам’ятками регіону. Деякі з них стали об’єктами досліджень для істориків і геологів, які прагнуть відновити повну картину розвитку фосфоритної галузі на Поділлі.
Також дізнавайтеся яке будівельне каміння видобувають на Хмельниччині.
Джерела:
- Єсюнін С. М. “Хмельниччина: минуле, що дивує”;
- http://eprints.zu.edu.ua/31716/1/vypusk_28_n3-4-2016.pdf
- http://dspace.tnpu.edu.ua/bitstream/123456789/16765/1/Syvyi_Lisova.pdf