Краєзнавство наприкінці 19 століття було активним учасником історичного процесу на Поділлі, яке відіграло важливу роль у соціально-культурній сфері. Насамперед у формуванні історичної памʼяті суспільства, приверненні уваги широких верств до самобутньої культурної спадщини у вигляді пісенної творчості, рухомих і нерухомих памʼяток, традицій побуту тощо. Тож краєзнавство ставало предметом зацікавленості дослідників як у минулому, так і сучасних. Дослідники і у 21 столітті продовжують досліджувати феномен розвитку краєзнавство на Поділлі. Також дізнавайтеся про історію Славутської центральної районної бібліотеки. Далі на khmelnytskyi.one.
Зародження краєзнавчого руху
Краєзнавчий рух на Поділлі починає зароджуватися у середині 19 століття. Найбільш характерною тогочасною його ознакою був етнографо-фольклорний напрямок. Саме у складі етнографічної експедиції знайомився з Поділлям Тарас Шевченко. Щедру фольклорну спадщину залишив вихованець Камʼянець-Подільської духовної семінарії – Каленик Шейковський. Навчаючись на першому курсі історико-філологічного факультету університету він підготував етнографічні та фольклорні розвідки під назвою “Быт подолян”. Під аналогічною назвою ці розвідки у двох томах були опубліковані у 1859-1860 роках.
У середині 19 століття на Поділлі починають формуватися краєзнавчі організації. Одним з перших осередків краєзнавства стало Товариство подільських лікарів, утворене 14 жовтня 1859 року у Камʼянці-Подільському. Діяльність цього товариства висвітлювалася сучасними дослідниками. У контексті цих досліджень варто наголосити, що товариство для того часу було чисельним – серед 1136 членів були переважно лікарі, аптекарі, природодослідники, ветеринари та дантисти. Товариство мало розгалужену організаційну структуру і поділялося на 11 груп, серед яких археологічна та нумізматична. На підставі доносів і висунення обвинувачень у розповсюдженні національних ідей подільський губернатор на початку 1865 року вжив репресивних заходів до окремих учасників Товариства, а діяльність Товариства своїм рішенням заборонив. Відновити його вдалося лише у 1878 році завдяки зусиллям К. Пшиборовського, О. Маркевича, доктора Ротте, Й. Ролле, А. Старцева.
У цей період активізує свою діяльність і інший осередок краєзнавчої роботи – Подільський єпархіальний історико-статистичний комітет, який було засновано у 1865 році. Одним з його організаторів був відомий композитор М. Римський-Корсаков, який до 1900 року мешкав у селі Голоскові, поблизу Камʼянця-Подільського. Він зініціював написання у повітах нарисів про міста та села губернії, збирав документальні свідчення про життя регіону. Значну роботу у цьому напрямі увів колишній учитель Камʼянець-Подільської духовної семінарії Павло Глищинський, який з 1850 року працював над складанням історичного опису Подільської єпархії.
Краєзнавство у 20 столітті
Початок 20 століття ознаменувався розширенням тематики краєзнавчих пошуків. Краєзнавство стає більш векторним. Його тематична спрямованість та проблематика повʼязується з іменами Ю. Сіцінського, Г. Брілінга, Н. Григорʼїва, письменників Л. Глібова, С. Руданського, Л. Українки. Кожен з цих ентузіастів вніс у краєзнавство свої вподобання, однак вони мали одну спільну рису – любов до Поділля, його історії, дбайливе ставлення до традицій та культурної спадщини краю.
Важливу роль у поширенні краєзнавчих знань, розвитку краєзнавства відіграє Камʼянець-Подільський народний університет. Його метою було дати системні знання з історії України, української мови та літератури, діалектології, церковнословʼянської мови, історії західноєвропейської і словʼянської літератур, мистецтва, естетики, музики, історії наукового соціалізму, статистики, біології, фізики, астрономії, географії, геології та інших наук. Навчання мало тривати два роки. Вже на самому початку існування у цьому навчальному закладі навчалося 99 осіб.
Осередки вивчення краєзнавства
Така ситуація у краєзнавстві залишалась до початку 1920-х років. Повоєнна розруха, політична нестабільність, близькість кордону і повʼязана з цим репресивна діяльність, відсутність і гостра нестача кадрів справили сповільнений вплив на розвиток краєзнавства. Важливим його осередком починає виступати Комітет охорони памʼяток старовини, утворений у лютому 1921 року наказом Камʼянецького повітвиконкому. Згідно з цим наказом, Комітету надавалися широкі права щодо охорони памʼяток історії та мистецтва, навіть право на реквізицію речей, що мали історичну цінність. Комітет проіснував півтора року, але за цей короткий проміжок часу його зусиллями було врятовано цінну нумізматичну колекцію, що містилася у музеї і була реквізована під час збору коштів на користь голодуючих Поволжя, проведено обстеження і реєстрацію архівів, що стало запорукою їхнього збереження, складено опис будинків, башт фортеці. Члени комітету провели 12 наукових експедицій та екскурсій. На жаль, таку активну роботу було припинено через ліквідацію комітету 8 червня 1922 року.
У 1926 році у Камʼянці-Подільському створюється округовий комітет краєзнавства, що обʼєднав навколо себе близько 200 краєзнавців. Він мав секції геології, ґрунтознавства, сільського господарства, географії, ботаніки, зоології, народної освіти, статистики, мистецтва. На засіданні правління комітету 14 лютого 1927 року секретар комітету Савченко звітував, що на цей час проведено 12 районних конференцій, детально обстежено 2 села, вивчено бюджет селянських господарств, налагоджено досить широкі звʼязки з науковими установами, порушено питання про заснування густої мережі метеорологічних та гідрологічних станцій. Краєзнавство Поділля пройшло складний шлях становлення та розвитку. Воно внесло у краєзнавчий рух України оригінальні форми організації та напрями наукових пошуків, збагатило українську науку низкою оригінальних праць.
Праці дослідників
Серед праць того часу найбільш вагомою стала “Краєзнавство на Поділлі”, що належала перу відомого у цьому регіоні організатора краєзнавчого руху, завідувача кабінету виучування Поділля В. Д. Отомановському. Вона побачила світ у 1926 році й містила велику кількість фактологічних даних, давала уявлення про шляхи і напрями регіональних досліджень. He менш цінною була праця Миколи Бєлінського “Часописи Поділля”. Вона розкривала етапи становлення місцевої преси, її вкладу у розгортання краєзнавчих досліджень.
Однак, найбільш ґрунтовні дослідження з історії краєзнавчого руху на Поділлі і особливо у 20-30-х роках 20 століття зʼявилися у період незалежності України. На це вплинуло дві причини. Дослідникам були доступні нові корпуси документів та сучасні історики поділлєзнавці, виходячи з потреб суспільства, намагалися дати свою оцінку складних неоднозначних проблем, що викликало підвищену увагу у широких колах громадськості. Найбільш плідно працює на терені вивчення подільського краєзнавчого руху В. С. Прокопчук. Його монографія “Краєзнавство на Поділлі: історія і сучасність” стала новим баченням цієї проблеми, хронологічно влаштувала перебіг основних віх краєзнавства Поділля.
Також дізнавайтеся про топ-4 популярних порід собак у Хмельницькому.
Джерела: