Історія бджільництва своїм корінням сягає сивої давнини та нараховує тисячі років. Цей промисел був здавна відомий в Єгипті, Стародавній Греції, Римі, країнах Межиріччя тощо. З давнини Поділля називали медоносним краєм. Французький дослідник й мандрівник Блез де Віженер у 1573 році писав про Поділля: “Країна багата медом і воском”. Не дарма Подільські Товтри названі були Медоборами. Також дізнавайтеся про історію млина у Хмельницькій області. Далі на khmelnytskyi.one.
Як шукали мед у давнину?
Бджільництво на Поділлі бере свій початок ще з давніх часів, коли первісні народи використовували дикі вулики з порожнистого дерева чи скальних утворень для збирання меду. У середньовіччі знання про поведінку бджіл і особливості виготовлення вуликів стали невіддільною частиною сільського господарства. Місцеві жителі, спостерігаючи за природними процесами, навчилися створювати прості, але ефективні конструкції, що дозволяли забезпечувати родини свіжим медом, прополісом та воском. Ці традиції несли не лише практичну користь, але й символізували достаток, здоров’я та гармонію з природою.
З давнини подоляни навчились “забирати” мед у диких бджіл, що роїлися у землі чи у бортях. Бортями називали бджолині осідла, що знаходились на деревах у сосновому лісі, а людей, що займалися цим промислом називали бортникам. З роками мед і віск набували дедалі більшого значення. Тому борті почали привласнювати. Той, хто перший відстежив бджіл, робив на дереві позначку і вже ніхто не міг торкатися цих бортів. Знаки закріплювали за тим чи іншим мешканцем бджолине дерево на законодавчому рівні, а порушників закону суворо карали. Про це чітко сказано у першому писемному збірнику законів – “Руській правді”, де охороні бортей присвячено аж сім параграфів – більше, ніж будь-якому іншому промислу.
Вдосконалювався й догляд за бортями. Оскільки природні дупла мали невеликі розміри й були незручні для постійного користування, бортники намагалися надати гнізду зручної для них форми: за допомогою сокири чи долота його поглиблювали. Інколи видобували штучні борті, а щоб краще сідав рій, їх обмащували медом.
Перші вулики
Все частіше борть почали зрізати з усіх боків і переправляти ближче до житла. Так зʼявилися перші вулики – відсічені від дерева борті, які назвали пень. Вулики обʼєднували у пасіки – спочатку лісові, а згодом і домашні. Так, поступово, від 17 століття однією з найголовніших галузей господарювання на Поділлі стало бджільництво. У період з 18 по 19 століття пасіки, які мали від 100 до 500 вуликів, були у лісах усіх без винятку маєтків Проскурівського повіту. У 1837 році у Подільській губернії нараховувалось до 200 тисяч вуликів бджіл, які дали близько 150 тисяч пудів меду і воску. З них третина залишалась для домашніх потреб, інше йшло на продаж. Збували мед і віск на місцевих базарах. Для вивозу за межі губернії мед і віск скупляли на ярмарках у Балті, Ярмолинцях і Меджибожі. Свічкові заводи існували у Проскурові, Купині, Чорному Острові, Летичеві, Зінькові, Меджибожі та інших населених пунктах.
Одомашнення бджіл
У період одомашнення бджіл були відомі 4 основні типи вуликів: борті, колоди, аплянки та сапетові. Вони були плетені з очерету або соломи. У 19 столітті на Поділлі поширеними залишалися 2 типи: вулики виготовлені з деревʼяних дупляних колод та плетені з соломи. Ще пару століть тому бджільництво залишалось варварським. Щоб добути мед, пасічники змушені були попередньо знищувати бджіл. На початку 19 століття зародилося раціональне пасічництво. У 1814 році вперше у світовій практиці був виготовлений рамковий вулик. Це була справжня революція у бджільництві. Але на Поділлі перші рамкові вулики зʼявилися у 1870-х роках і то лише в окремих панських господарствах. Селяни вперто продовжували використовувати вулики-колоди. Так, на початку 20 століття число рамкових вуликів становила лише десяту частину від загального числа.
Просвітництвом серед подільських бджолярів вирішило зайнятися створене у 1911 році Подільське товариство бджолярів. Цікаво, що більшість членів цього товариства були священники. Річ у тому, що понад століття тому багато церковнослужителів краю були активними бджолярами й утримували великі пасіки, а, наприклад, подільський єпископ Серафим був почесним головою товариства. За його ініціативи та благословення у 1911 році товариство влаштувало показову пасіку у Проскурові: на місці закинутого цвинтаря збудували майстерню і склад приладдя, навколо розмістили показові рамкові вулики. Головною метою створення цієї пасіки, так само як і товариства, була допомога бджолярам Поділля у правильному облаштуванні пасік та доведення неефективності вуликів-дуплянок. На проскурівській показовій пасіці товариство бджолярів проводило теоретичні та практичні заняття, на яких пояснювали і демонстрували переваги та зручності рамкових вуликів. Одразу приймали замовлення на виготовлення за помірною ціною таких вуликів, пропонували необхідний інвентар і приладдя. Така праця дала свої результати – за три роки число рамкових вуликів на Поділлі збільшилося на чверть.
Після Другої світової війни на Поділлі, як і в інших регіонах України, бджільництво зазнало значних змін під впливом колективізації та державного контролю. Традиційні приватні господарства поступово змінювалися кооперативними формами організації виробництва. З одного боку, це мало сприяти об’єднанню ресурсів і впровадженню сучасних технологій, а з іншого – призвело до деякого зниження якості традиційного догляду за бджолами. Попри це, місцеві бджолярі зберегли знання і навички своїх предків, а в окремих регіонах вдалося відновити старовинні методики, що робило продукцію особливою та унікальною.
Сучасне бджільництво
З початком незалежності України бджільництво на Поділлі отримало нове життя. Сучасні фермери та ремісники почали повертатися до традиційних методів, адаптуючи їх до вимог ринкової економіки. Організовуються фестивалі меду, семінари та майстер-класи, де досвідчені бджолярі діляться секретами свого ремесла з молодими поколіннями. Сучасні технології дозволяють не лише підвищувати ефективність виробництва, але й зберігати екологічну чистоту продукції, що стає все більш важливим для споживачів. Завдяки цьому натуральний мед, прополіс, віск та інші продукти бджільництва з Поділля має великий попит як в Україні, так і за її межами. Бджільництво на Поділлі – це не лише ремесло, а й важлива частина культурної спадщини регіону. Збереження традиційних знань та практик у поєднанні з інноваційними технологіями створює умови для сталого розвитку галузі. Виробники приділяють велику увагу екологічній безпеці, що дозволяє підтримувати високі стандарти якості продукції.
Історія бджільництва на Поділлі – це захопливий шлях від давніх традицій до сучасних інновацій, який демонструє, як народна мудрість може адаптуватися до нових умов і зберігати свою цінність. Це ремесло, яке об’єднує покоління, несе у собі знання про природу, культуру та економіку регіону, нагадуючи про важливість збереження традицій у світі сучасних технологій. Бджільництво продовжує залишатися важливим складником життя Поділля, об’єднуючи минуле та майбутнє в одному солодкому дарунку природи.
Також дізнавайтеся про історію водогону та каналізації у Хмельницькому.
Джерела:
- Єсюнін С. М. “Хмельниччина: минуле, що дивує”;
- www.ft-ounb.ounb.km.ua:8080/bitstream/123456789/535/5/Ctorinky%20dlia%20oznaiomlennia.pdf
- https://nubip.edu.ua/sites/default/files/u104/Практикум%20з%20бджільництва.pdf