Ключовою структурною одиницею економіки на Хмельниччині у період з 14 століття до 17 століття була внутрішня торгівля. Розвиток цієї внутрішньої системи був повʼязаний із подільськими князями Коріятовичами, які завдяки урбаністично-фортифікаційній діяльності стимулювали і підіймали на новий рівень уже наявні торгові операції у Хмельницькій області. Далі на khmelnytskyi.one.
З отримання магдебурзького права у Камʼянці розпочали роботу перші ярмарки
Перші відомості про появу ярмарків на Хмельниччині дуже обмежені. З отриманням у 1374 році магдебурзького права місто Камʼянець отримало окремий дозвіл на організацію та проведення місцевого ярмарку. Такий розвиток подій більше, ніж можливий, оскільки, укладаючи торговельну угоду з містом Краковом, Коріятовичі зобовʼязані були мати на той час уже певну форму і періодичність в організації і проведенні торгових заходів, якими були ярмарки. Наявність у місті вірмен, а також перехрестя торгових шляхів, що вели у напрямку Криму, Молдови, Туреччини, так і у зворотну сторону, перетворювали Поділля, і зокрема Камʼянець, на місце початкового контакту торгових груп та особливого міського простору.
Камʼянець мав привілей на проведення трьох щорічних міжнародних ярмарків, які відбувалися: перший – на святого Войцеха (з 24 квітня впродовж 5 тижнів), другий – на Різдво Пресвятої Богородиці (8 вересня) і тривав півтора тижня, третій – листопадовий, починався у день вшанування святого апостола Андрія і тривав 4 тижні. Українська ярмаркова торгівля у період з 15 століття до 17 століття здійснювалася у закритих приміщеннях стаціонарного характеру або безпосередньо на ринковій площі, де товари розкладалися на тимчасові будови: “крами, буди, склепи, комори, пивниці, сіні”, які будували з каміння, цегли або з інших легких матеріалів. Більшість тимчасових споруд зводилися самими торговцями і після закінчення своєї діяльності знімалися з місця. Кожен з ярмарків мав свій ритм та свій календар.
Задля проведення ярмарок у містах перебудовували головні площі та центральні вулиці
Значна увага міст зверталася на підготовку до масштабної торгівлі, оскільки люди прибували до місця проведення ярмарку за два тижні, а інколи ще раніше. Тоді місто починало змінювати власне обличчя, часом зміни призводили до перебудов головних площ і центральних вулиць, що мало посприяти розміщенню значної кількості торгових рядів і люду.
За своєю природою ярмаркова торгівля була різноманітна. Були малі та великі ярмарки, які визначалися не лише кількістю прибулих купців, але і їхнім статусом. З кінця 15 століття ці особи перетворювали ярмарок на місце зустрічей, де укладалися великі угоди на гуртову купівлю-продаж товару, розвивалися кредитні відносини. Саме ці елементи сприяли активній співпраці представників внутрішньої і зовнішньої торгівлі. Тимчасове зростання населення міста стимулювало економіку швидким надприбутком. Французький історик Ф. Бродель писав: “на одного купця, який приїздить на ярмарки верхи й має гроші на витрати і на що поселитися у добротному житлі, припадає десять інших, що приходять сюди пішки і раді влаштуватися в якійсь корчмі”. Цими “іншими пішими” торговцями були селяни, які прибували на ярмарок з метою продажу виробів своєї праці і продуктів господарської діяльності, у зворотному напрямку йшов сільськогосподарський реманент і предмет домашнього вжитку.
Цей вид економічної діяльності контролював староста, який стягував із селян та інших прибулих на ярмарок податок. Відповідно до ординації 1518 року, селяни, постачаючи на торг рибу або птицю, або іншу річ на продаж, повинні сплачувати торговий податок.
Масштабні ярмарки відбувались у Меджибожі
Одним з ключових міст, де відбувалася значна ярмаркова торгівля, був Меджибіж. Про активну торгівлю у цьому місті свідчать знайдені археологами скарби монет та інші торгово-побутові речі: фаянсовий та порцеляновий турецький посуд, ваги, ключі, замки, підкови для ваговозів, польські монети часів короля Казимира IV, 338 угорських денарій, монети і речі з прибалтійських володінь Швеції, Пруссії, Бранденбургу, Голландської республіки, Угорщини.
Крім того, поблизу міста існував караван-сарай, тобто гостинний двір, в якому зупинялися торговці. Про це свідчать археологічні розкопки, які віднайшли 65 середньовічних монет. Серед жителів Меджибожа ключова роль відводилася євреям, які тримали у своїх руках внутрішню і зовнішню торгівлю. Так, у 1584 році меджибізький юдей Шмойло Данкович віз на ярмарок до Бару: барилі горілки, дві ручки меду, камінь воску, коропи, шкури кіз і ягнят, шкурки білок, дві тахри угорських ножів, півтори постави свебодинського сукна, лунське сукно, ковпаки (шапки).
Міська торгівля не завжди притягувала купців одними лише ярмарками, доволі часто вони прибували і на місцеві торги, які у різних містах нічим не поступалися великій ярмарковій торгівлі. Сам по собі торг був місцем збуту продуктів промислу, домашнього ремесла та різного роду харчів. З документа камʼянецького каштеляна і подільського старости Теодорика Бучацького 1452 року відомо, що торг у Камʼянці відбувався щопʼятниці. У цей день своє мʼясо і мʼясні вироби могли продавати лише міські мʼясники, натомість у суботу – всі охочі, у тому числі і мешканці навколишніх сіл. В усі інші дні, окрім неділі, продаж мʼяса відбувався у кіосках місцевих мʼясників на головному польському ринку.
На ярмарках в Ярмолинцях проходили кінні торги
В Ярмолинцях проходив один з найбільших подільських ярмарків – Петропавлівський. Це був найбільший щорічний ярмарок. Мав статус першої, найвищої категорії ярмарків. Офіційно ярмарок тривав тиждень, хоча насправді цей період був збільшений до місяця. Ярмарок відвідували купці Санкт-Петербургу, Бару, Камʼянця, Балти, Нижнього Новгорода, також приїжджали з середньої Азії та Західної Європи. Петропавлівський ярмарок сприяв економічному розвитку Ярмолинець. Загальна кількість купців становила приблизно 500 осіб. На ярмарку продавали та купували текстиль з міста Лодзь, різні побутові речі та шкіряні вироби. Серед розважальних заходів були кінні змагання.
Під час проведення заходу місцеві жителі здавали в оренду своє житло для купців, а самі жили у допоміжних спорудах. Так діяли не тільки мешканці Ярмолинець, але й жителі навколишніх сіл — Писарівки, Грабина, Боснячини. Такій великій кількості людей не вистачало води у колодязях, тому кварту води почали продавати за 1 копійку. Окрасою Петропавлівського ярмарку ставали кінні торги. Щоразу тут продавали близько двох тисяч робочих та спортивних коней.
Внутрішня торгівля Поділля була відображенням економічного розвитку краю. Протягом тривалого періоду її ключовими складовими були ярмарки і торги. Це були організовані економічні заходи, які відбувалися у містах і містечках та мали на меті отримання прибутку від прибулих купців, купівлі-продажу необхідних товарів як місцевого, так і іноземного виробництва, налагодження і встановлення міжцивілізаційного економічного співробітництва. Прикордонний статус Поділля сприяв побудові широкої мережі шляхів сполучення, які поєднували і полегшували рух купців від одного ярмарку до іншого, що поряд із розвиненим ремеслом і наявними промислами було ключовим у подільській торгівлі, центральними осередками якої були міста Камʼянець та Меджибіж.
