Важливим аспектом економіки є торгівля, яка завжди виступала сильним засобом у внутрішніх та міжнародних зв’язках. За Хмельниччиною закріпився статус пограниччя між західним та східним світами. Протягом усього періоду свого існування територія Хмельниччини залишалася буферною зоною двох цивілізацій. Такі особливості регіону та географічне розташування дозволило області зайняти помітне місце у транзитній торгівлі країн заходу зі сходом. Далі на khmelnytskyi.one.
У 14 столітті вірмени заволоділи ринком Камʼянця-Подільського
У торгівлі Польщі з турками помітне місце зайняв Кам’янець-Подільський. Саме столиця Подільського князівства – місто Кам’янець протягом тривалого періоду було конкурентом Львова у транзитній торгівлі. Але це і не дивно, адже саме Львів та Кам’янець були тими містами, де діяли найбільші вірменські колонії. Вірмени зосередили у своїх руках торгівлю зі “Сходом”, адже користувалися усіма необхідними якостями для цього: знали країни, народи, їх звичаї, володіли декількома східними і європейськими мовами, за роки мандрів здобули великий досвід у подорожах, добре знали східний ринок, розумілися у потребах заходу, майстерно орієнтувалися у складних ринкових ситуаціях.
Починаючи з 70-х років 14 століття Кам’янець налагодив торговельні та політичні взаємини з містами Польщі. Подільські князі допомагали Кракову у боротьбі зі Львовом за контроль над економічною артерією. Це суперництво зводилося до того, що представники купецтва обох міст домагалися, і залежно від обставин, впливали на рішення короля. Королівські привілеї підносили одне місто над іншим, король то надавав “право складу”, то відбирав або змінював його форму. Згідно з цим правом, приїжджі купці змушені були обов’язково зупинятися у Кам‘янці та продавати свої товари на вигідних для місцевих торговців умовах. Якщо місто володіло неповною або відносною формою складського права, то приїжджий купець, проторгувавши у місті один-два тижні, міг їхати з залишками товарів далі, а при повній або абсолютній формі – не мав цього права, і з непроданими товарами повертався назад.
Краків був економічним союзником Камʼянця-Подільського
Прагнення отримати перевагу в економічному протистоянні змушувало міські адміністрації до пошуку союзників. Таким містом для Кракова став Кам’янець. Князь Олександр Коріятович у 1375 році надав привілей краківським купцям на ведення вільної торгівлі та проходу через землі Хмельниччини. Цим торговельним привілеєм польські торговці отримали вільний прохід “татарською дорогою” до самого Білгорода, що мав на той час важливе економічне значення.
Важливість у східній торгівлі Кам’янця відзначив король Ягайло у грамоті краківським купцям 1403 року. Михайло Грушевського стверджував, що “таке центральне значення Кам’янець здобув і тримав силою фактичних обставин свого положення, і силою свого купецтва, а не дорогою привілеїв”.
Як функціонували торговельні привілеї у Камʼянці-Подільському?
Першою згадкою про торговельні відносини між Польщею та турками є “привілей” від 1439 року волоського господаря Влада ІІІ, який надавав польським, українським і молдавським купцям право вільного проїзду через територію князівства в Туреччину. Важливість торговельних зв’язків двох країни зросла ще більше після падіння Візантійської імперії і переходу Константинополя до рук турків.
Пожвавлення економічної кон’юнктури регіону змушувало керівництво держави регулювати кам’янецький торг. Для досягнення цієї мети слугувала практика видачі торговельних привілеїв. Так, у 1543 році король Сигізмунд І розпорядився аби турецькі та волоські купці, провозячи товари через Кам’янець, обов’язково відвідували його ярмарки, платили мито і виконували інші повинності. Але не потрібно забувати і про те, що ця традиція існувала давно, і стосувалася не лише східних купців, але і товарообігу з містами Польщі. У 1498 році місто Кам’янець зазнало великих руйнувань від важкої облоги волоськими військами на чолі з воєводою Стефаном, тому король Ян І Ольбрахт звільнив місто на 15 років від різних податків і складу товарів у Львові.
Саме Сигізмунд Старий у 1515 р. своїм привілеєм дозволив кам’янецьким купцям отримати вільне транспортування товарів на ринки всієї Польщі без жодного мита, а також надав пільги щодо їх перевезення. Цей привілей був також підтверджений у 1553 році Сигізмундом ІІ Августом. Прагнення збільшити кількість торговельно-економічних угод та зацікавленість у торговельних відносинах з західноєвропейськими державами змушувало турецьких султанів іти на деякі поступки. Так, у 1578 році Мехмед ІІІ підписав польсько-турецький трактат, згідно з яким польські купці звільнялися від готівкових мит у Стамбулі, Бендерах і Андріанополі. Цей привілей також стосувався і подільського купецтва. Домовленості стали поштовхом до збільшення кількості руху купців у східному напрямку. Так, лише у одних Ясах джерела засвідчують перебування численних груп та караванів купців з Кам’янця-Подільського у період з 1587 року по 1632 рік. Міжнародні торговельні шляхи окрім політичних дискусій, притягували також і розбійницькі групи. Задля своєї безпеки торговий люд змушений був об’єднуватися у каравани. У більшості випадків їх водили вірмени. Той, хто очолював караван був наділений великою владою. Згідно з угодою, що була досягнута між поляками і турками, майно померлих польських підданих передавалося на зберігання ватажку каравану. Крім цього, голова каравану мав право розглядати усі спірні справи, що виникають у каравані на період подорожі.
Прикладом розбою на дорогах слугує інформація, що у 1534 році під Кам’янцем було знищено караван анатолійських купців, котрі поверталися з Польщі. У 1543 році був замордований “возниця” з Кам’янця, який з караваном направлявся до Польщі. Для захисту купців давалися охоронні грамоти караванам, що прямували до Туреччини. Кам’янецька зовнішня торгівля не припинялася навіть у роки Хотинської війни 1621 року. Саме тоді турецька адміністрація видала кам’янецьким вірменам одночасно від 8 до 13 охоронних грамот, котрі забезпечували їх безперешкодне пересування і торгівлю на усій території Туреччини та васальних її держав. Польські історики дійшли висновку, що на той період популярною була практика організації караванів у містах України. Серед них були Кам’янець та Львів, до яких досить часто приєднувалися купці-одинаки з Кракова, Торуня, Нюрнберга, Слуцька, Могилева, Бродів та інших міст.
До столиці Поділля вели різні торговельні шляхи
Ще за польського короля Ягайла Кам’янець для торгівлі з Аккерманом активно використовував річковий шлях Дністром. Ним сплавлялося подільське збіжжя. Польський хроніст М. Бельський зазначав, що “…його везли Дністром і морем далеко, аж до Кіпру. І був той подільський порт надто відомий…”. Тому можна припустити, що і у наступні століття він використовувався для швидкого перевезення товарів. Водними шляхами найчастіше транспортувалося вино. Великі виноторговці для перевезення цього продукту у дунайські порти використовували власні кораблі, найчастіше це були галеони.
У зв’язку зі зростанням у Польщі попиту на грецькі вина, які великими партіями імпортувалися до країни, було видано універсал, в якому визначалася митна комора на вина у Кам’янці та Снятині. Вони створювалися для того, щоб “жодний купець не наважувався їздити за вином і медом до Італії і довозити їх в Корону”. Це підтверджує фактор контролю за торговими шляхами зі сторони королівського двору, а також важливість Хмельниччини як транзитної зони у торгівлі азійського сходу з європейським заходом. Через цю територію східні товари йшли на Львів, Замостя, Варшаву, Краків, Вільно і аж до Балтійського торговельно-економічного регіону.
Серед дорогих східних товарів, які імпортувалися до Польщі були: прянощі (гвоздики, імбир, перець), “татарське зілля”, грецький квас, коштовні тканини, зброя, шкіряні вироби, шкіри тварин, упряжі, знамениті татарські луки й стріли, марокканська лайкова шкіра. З Туреччини вивозилося понад сто двадцять окремих товарів, від склянок та бавовняних ниток до жіночого шовкового вбрання і взуття. З країн Західної Європи та самої Польщі через Хмельниччину у сторону Туреччини експортували такі товари, як хутро, металеві вироби, руський льон, прусські, фландрійські, англійські і сілезькі сукна, які польські купці закуповували у цих країнах, оксамит, шапки, рукавиці, харс (легка матерія), пояси, ремінці, ножі, коси, серпи, плужне залізо, миски, ковдри, шафран, свинець, олово для потреб артилерії, зброю, мечі, плуги, ножі, хутра, шуби, кушнірські вироби.
Кам’янецькі ярмарки славилися своєю важливістю, адже на них приїздили купці з багатьох країн Заходу та Сходу. Для них, наприкінці 16 століття у Кам’янці було влаштовано караван-сарай. У “Кам’янецькій хроніці” караван-сарай згадується, коли вірменин “пан Криштоф”, не заходячи до міста, прибув у караван”. Окрім цього, на ринках і ярмарках влаштовувалися спеціальні торгові ряди для продажу турецьких і східних виробів. До міста приїжджали купці зі всієї Європи, були навіть представники Шотландії. Вони поставляли ремісникам партії ягнячих та кролячих шкірок, а на продаж – різні шкіряні вироби, продавали також і свинець. Для вдосконалення та високої організації своєї торговельної діяльності в Україні шотландці навіть осіли у першій половині 17 століття у Камʼянці.
